Розгалуження ві Паскалі

Д/З
1. Обчислити y= sin 2x та tg(x+10) для довільного x з відрізку [0,π/2].Обчислити y= sin 2x та tg(x+10) для довільного x з відрізку [0,π/2].

2. Якщо квадратне рівняння з коефіцієнтами a,b,c (a≠0) має дійсні корені, логічній змінній t присвоїти значення true, а змінним х1 та х2 – корені, інакше змінній t присвоїти false.

3. Для квадратного рівняння розглянути 3 випадки.

4. Задано три дійсні числа a, b, c. Надрукувати 0, якщо за трьома сторонами  a, b, c не можна побудувати трикутник. У протилежному випадку надрукувати 3, якщо трикутник рівносторонній, 2 – якщо рівнобедрений, 1 – довільний інший.

Вирази дійсні,цілі, логічні

Вирази

Гуржій, Карташова, Лапінський, Руденко  “Інформатика, 8 клас ”                                     ст. 240-254

Караванова “Інформатика. Основи алгоритмізації та програмування. 777 задач”     ст.37-42, 57-58

Розглянемо такі типи виразів:

1.      Дійсні

Ввести значення двох дійсних змінних. Обчислити їхню суму та різницю.

program  Examp1;

var a,b,s,r :real;

begin   writeln('введіть два дійсні числа'); read(a,b);

           s:= a + b;  r:= a - b; 

           writeln('результати s=', s, ' r=', r:5:2);     {на число r виділяється 5 позицій,

                                                                                                                    з них 2 - на дробову частину}

end.

Ввести значення довжини  кола L. Обчислити радіус цього кола і площу круга, обмеженого цим колом.

program  Examp2;

var L,s,r :real;

begin         

      writeln('введіть довжину кола');  read(l);

       r:=l/(2*pi);     {знаходження радіуса, використано стандартну функцію pi}

       s:=pi*sqr(r); {знаходження площі}

      writeln(‘коло довжини ‘, l ,’ має радіус ’, r ,’ та площу ’, s)

end.

Д/з №1

1.       Задано довжини двох катетів прямокутного трикутника. Обчислити довжину гіпотенузи, периметр та площу трикутника.

2.       Ввести довжину кола L. Обчислити радіус цього кола і площу круга, обмеженого цим колом.

4. За радіусом кола визначити площу квадрата, вписаного у нього.

5. Задано сторону квадрата. Визначити довжину кола, вписаного у цей квадрат.

6. Задано периметр прямокутника. Знайти його сторони, якщо

а) одна зі сторін на 5 см більша іншої;           б) одна зі сторін у 3 рази більша іншої.

2.      Цілочислові

Знайти суму цифр двоцифрового числа.

program  Examp1;

var c,c1,c2,s: integer;

begin          writeln(' введіть ціле двоцифрове число'); read(c);

      c1:= c div 10;                      {знаходження  першої цифри}

      c2:= c mod 10;                 {знаходження другої цифри}

      s:= c1 + c2;                         {обчислення суми цифр}

      writeln('сума цифр числа ', c, '  дорівнює  ',s);

end.

Д/з №2

1.      Знайти суму першої та останньої цифр заданого трицифрового числа.

2.      Знайти суму двох перших та добуток двох останніх цифр заданого чотирицифрового числа.

3.   Знайти а) першу цифру дробової частини та передостанню цифру цілої частини дійсного числа х.

3.      Логічні

Логічній змінній t присвоїти значення true , якщо цілочислова величина k ділиться без остачі на 7 і false у протилежному випадку. Вивести значення t.

program  log1;

var k: integer; t: boolean;

begin

      writeln('введіть ціле число');  read(k);

      t:= k mod 7 = 0;  writeln('t=',t)

end.

Надрукувати true, якщо x належить проміжку (a,b) і false - у протилежному випадку.

program  log2;

var a,b,x: real;  t: boolean;

begin

    writeln('введіть проміжок (a,b)');  read(a,b);

    writeln('введіть дійсне число');  read(x);

    t:= (x>a) and (x<b);  writeln('t=',t)

end.

Д/з №3

1. Надрукувати true, якщо x належить відрізку (2,10) і false у протилежному випадку.

2.   Надрукувати true, якщо x належить відрізку [-3,5] або [10,20] і false у протилежному випадку.

3.   Надрукувати true, якщо t лежить зовні відрізка [-1,1] і false у протилежному.

 4.  Використовуючи логічний оператор присвоєння, змінній t присвоїти значення true, якщо цілі числа x, y, z

        а)  рівні між собою;   

                    б)  не рівні;

                    в) тільки два рівні між собою.

Програмування

Програмування

Зі сторінки      petriv.ho.com.ua/algo/         Ви можете скопіювати програмне середовище АЛГО, яке спеціально розроблене для вивчення основ програмування.

Підручники:

1.      Гуржій, Карташова, Лапінський, Руденко  “Інформатика, 8 клас ”

(виданий в бібліотеці ЛФМЛ 8-ому класу)

2.      Караванова “Інформатика. Основи алгоритмізації та програмування. 777 задач”

chashuk.edukit.volyn.ua/Files/downloads/Караванова_777.pdf

3.      Сайт :   http://pascal.org.ua

Основні поняття мови. Структура програми. Сталі та змінні величини

Гуржій, Карташова, Лапінський, Руденко  “Інформатика, 8 клас ”                                     ст. 227-236

Караванова “Інформатика. Основи алгоритмізації та програмування. 777 задач”     ст. 23-30, 42-45

Алгоритми. Блок-схеми

Поняття алгоритму.

Термін «алгоритм» походить від імені узбецького математика ал-Хорезмі латинською мовою algorithmi), який сформулював правила виконання чотирьох арифметич­них дій.

Алгоритм - це послідовність дій, які спрямовані на досягнення вказа­ної мети або на розв'язання поставленої задачі.

Крім того, ця послідовність дій повинна задовольняти такі вимоги:

1. Скінченність. Виконання кожного алгоритму повинно завершуватись за скінченне число кроків.

2. Результативність. Виконання алгоритму призводить завжди до певного результату (зокрема, негативного) для кожних початкових даних, припустимих для цього алго­ритму.

3. Формальність. Виконавець відповідно до алгоритму одержить результат, не вникаючи в його суть.

4. Визначеність. Кожний алгоритм слід описати так, щоб при його розшифруванні у виконавця не виникло дво­значних вказівок. Тобто різні виконавці згідно з алгорит­мом повинні діяти однаково та прийти до одного й того ж результату.

5. Масовість. Алгоритм є правилом розв'язування ціло­го класу задач.

6. Зрозумілість. В алгоритмі зустрічаються лише опера­ції з набору операцій виконавця.

Алгоритми можна описувати за допомогою слів, спеці­альних мов, використовуючи математичні формули, табли­ці, графіки, блок-схеми та інші засоби.

Часто за допомогою алгоритмів визначають нові опера­ції через уже відомі.    

Приклад 1. Скласти алгоритм обчислення виразу S=f(1)+f(2)+…+f(m)

де т — ціле число; f(k) — вираз, який залежить від k.

Припустимо, що для обчислення виразу f(k) використо­вують відомі операції (тобто ми знаємо як обчислити значення функції f від різних значень).

Останній запис між двома знаками «+», що відповіда­ють операції додавання, містить багато крапок, які для ви­конавця не визначають відомої операції. Можливі випад­ки m£1, при яких зміст цього запису стає ще менш зрозу­мілим.

Для обчислення суми запишемо такий алгоритм:

Крок 1. Визначити т.

Крок 2. Прийняти k=1 та S=0 і перейти на крок 3.

Крок 3. Якщо k>т, то шуканим значенням S буде зна­йдене значення. Процес обчислення завершити. У проти­лежному випадку перейти на крок 4.

Крок 4. Замінити S значенням виразу S+f(k) та k зна­ченням k+1. Перейти на крок 3.

Наведений алгоритм дає змогу обчислити суму при будь-якому цілому т. Відповідно до цього алгоритму мож­на написати програму мовою програмування для її реаліза­ції з використанням ЕОМ.

Приклад 2. Скласти алгоритм знаходження коренів квадратного рівняння

                                   a*x^2 + b*x + c = 0
 при а¹0.

Крок 1. Визначити а, b, с.

Крок 2. Обчислити D=b²—4ас.

Крок 3. Якщо D<0, то перейти на крок 7, у протилеж­ному випадку—на крок 4.

Крок 4. Обчислити корені півняння.

Крок 5. Надрукувати значення коренів.

Крок 6. Перейти на крок 8.

Крок 7. Надрукувати повідомлення, що рівняння коренів не має.

Крок 8. Процес обчислення завершити.

Уміння складати алгоритми — перший етап в оволодінні навиками програмування.

Розглянемо більш зручні способи запису алгоритмів з використанням блок-схем та алгоритмічної мови.

Приклад 3. Скласти алгоритм обчислення виразу S= 1+2+3+...+n , де n — ціле число.

Блок-схемний спосіб - запису алгоритмів

При записі блок-схеми окремі дії зображуються геометричними символами —фігурами, що мають стандартне призначення та позначення. Окремо виконувані дії на­зивають операторами й позначають у вигляді блоків. Ко­жен блок нумерується.

Розглянемо позначення для найбільш використовуваних блоків.

Позначення блоків

Блоки	Назва та призначення
Овал	Початок або кінець процесу обробки
Паралелограм	Блок введення
Надірваний папір	Блок виведення
Прямокутник	Арифметичний блок використовується при обчисленні виразів
Ромб	Логічний блок використову­ється для перевірки умов

Блоки в блок-схемі з'єднані лініями потоків, які йдуть згори вниз та зліва направо і стрілками не позначаються. Лінії, що зображають напрям знизу вгору та справа вліво, слід позначати стрілками:

У кожен блок може входити не менше однієї лінії, з кожного блоку може виходити тільки одна лінія. З логіч­ного блоку завжди виходять дві лінії потоку: одна у випад­ку виконання умови, друга — при її невиконанні.

Алгоритми бувають лінійні; з розгалуженнями; цикліч­ні та складні (останній тип включає наведені вище типи алгоритмів).

Лінійні алгоритми (домашнє завдання)

Задача. Обчислити L=(Ax+B)y+z.

Алгоритми з розгалуженням (домашнє завдання)

Задача 1. Обчислити y=(x+5)/2 якщо x>=5, обчислити y=1- x^2 при x<5.

Задача 2. Якщо x+y>=0, тоді обчислити z=x^2 + y^2 і  k=x^3.

Задача 3. Якщо x>0, тоді обчислити y=x^2 + x+5, якщо x<0, тоді обчислити y=x^3 +10, якщо x=0, тоді задати y=15.

Задача 4. Скласти алгоритм знаходження більшого з трьох чисел А, В, С і результат присвоїти змінній y.

Складання блок-схем з циклами (домашнє завдання)

Циклічна блок-схема містить блоки, які можуть під час виконання алгоритму проходитись повторно. Є два типи циклів:

1.      Цикл з післяумовою

2.      Цикл з передумовою

Керуючий параметр циклу – це деяка змінна величина, за значенням якої виконавець визначає: продовжувати цикл далі чи вийти з нього.

Задача 1. Обчислити  суму парних чисел на проміжку [2,20]  (двома способами).

Задача 2. Протабулювати функцію y=sin(x+0,4) на проміжку [a,b] з кроком h (двома способами).

Задача 3. Ввести 15 чисел, знайти суму і кількість всіх додатніх.

Задача 4. Ввести n чисел, вивести всі від’ємні числа, піднесені до кубу.

Задача 5. Ввести 20 чисел, знайти максимальне.

Мережі. Інтернет

КОМП'ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ

1. Види комп'ютерних мереж. Для обміну інформацією між користувачами використовують комп'ютерні мережі — комп'ютери, з'єднані між собою лініями зв'язку. Комп'ютерні мережі бувають локальні та глобальні.

Багато комп'ютерів облад­нано в  школах і універси­тетах, на заводах, в банках та в інших закладах. Щоб уникнути дублювання інформації, а також з метою обміну інформацією, ефек­тивного використання ресурсів (пам'яті, принтерів) і взаємодії користувачів, комп'ютери, які розміщені в межах одного будинку, міста, країни, континенту, об'єднують у комп'ютерні мережі.

У локальні мережі об'єднують комп'ютери, розміщені в одному будинку чи одній організації, наприклад, у школі, університеті, банку. Короткі лінії зв'язку дають змогу використати для пересилання інформації кабелі "вита пара" (UTP-5 - швидкість передачі даних 100 Мбіт/с і UTP-6 - швидкість 1 Гбіт/с).  В коаксиальних кабелях мала швидкість передачі даних (до 10 20 Мбіт/с), оптоволоконні використовують в спеціальних умовах (дуже дорогі). Використовується WI FI.

Декілька з'єднаних між собою лока льних мереж утворюють глобальну мережу.

Глобальні мережі зв'язують абонентів у межах міста, області, країни, планети. Наприклад, глобальними є мережі для замовлення авіаквитків, банківські ме­режі. Інформація в них пересилається зазвичай телефон­ними лініями зв'язку або через супутники.

Глобальні мережі умовно поділяють на регіональні, між­народні та міжконтинентальні.

Регіональні мережі з'єднують комп'ютери у межах міста, області, кількох підприємств, інститутів, банків. Інформація в них пересилається телефонними лініями зв'язку зі швидкістю від 50 Кбіт/с до 1 Тбіт/c (тобто 1000 Мбіт/с).

Міжнародні та міжконтинентальні мережі (наприклад, Bitnet, Relcom) об'єднують абонентів з різних країн. Наприклад, це мережі міжнародних авіакомпаній, банківські мережі. Інформація в таких мережах пересилається за допомогою космічних засобів зв'язку через супутники.

2. Апаратні та програмні засоби мереж. Найпростішим прикладом локальної мережі є два з'єднані між собою комп'ю­тери. З'єднання здійснюється спеціальним кабелем через гнізда-порти, що є на задній стінці системного блоку. В ОС Windows є  програмні засоби для підтримки функціонування такої системи, що називається «прямим з'єднанням».

Якщо у мережу з'єднують більше двох комп'ютерів, то для цього потрібна мережева плата, яка вставляється у материн­ську. Для IBM-сумісних ПК мережеві плати мають бути типу Ethernet. Для функціонування такої мережі потрібне спе­ціальне програмне забезпечення, куди входять програми для роботи з електронною поштою, для обміну даними між комп'ютерами та налаштування їх взаємодії.

Функціонування мереж підтримують спеціальні комп'ютери, які використовують для адміністративних потреб. Вони переві­ряють працездатність комп'ютерів мережі, розширюють або зву­жують мережу, ведуть облік, надають користувачам інформацію щодо ресурсів мережі.

Оскільки в локальну мережу інформація може надходити від інших локальних мереж, то для підтримки зв'язку використову­ють спеціальні комп'ютери і програми, які називаються шлюзами для мереж з різними протоколами і мостами для мереж з однаковими протоколами.

Основним технічним засобом під'єднання ПК до глобальної мережі через телефонну лінію є модем (точніше маршрутизатор switch).

3.  Технології мереж. Група осіб, які користуються локальною мережею, називаються робочою групою, а окремо взятий комп'ютер — робочою станцією.

Якщо всі комп'ютери в мережі рівноправні, то така локальна мережа називається одноранговою, і для неї є все необхідне програмне забезпечення у ОС Windows. Члени робочої групи мають доступ до незахищеної інформації на кожному комп'ютері.

Якщо в мережі є комп'ютер, з якого черпають інформацію робочі станції, то такий комп'ютер називається сервером, робочі станції — клієнтами, а з'єднання — мережею типу клієнт-сервер. На таких комп'ютерах обладнують спеціальне програм­не забезпечення (програму-сервер для сервера і програму-клієнт для робочої станції клієнта). Прикладами програм-клієнтів можуть слугувати програми-браузери (наприклад, Internet Еxplorer, Opera), програми електронної пошти (The Bat!, Outlook Express).

Робочі станції можуть розміщуватися на значній відстані від сервера, наприклад, вдома. Якщо вони з'єднуються із сервером телефонною лінією, то такий принцип з'єднання називається віддаленим доступом до сервера. Апаратна підтримка з'єд­нання здійснюється через модем. Якщо телефонна лінія вико­ристовується лише для роботи мережі, то таке з'єднання на­зивається виділеною лінією. Комп'ютер з віддаленим зв'язком до сервера інакше називають абонентським пунктом.

4. Види локальних мереж. За схемами (способами) з'єд­нання комп'ютерів локальні мережі поділяють на зіркоподібні (вузлові), кільцеві та одноканальні (магістральні). Такі схеми називають топологіями  мереж.

     

Зіркоподібний спосіб об'єднання комп'ютерів використовують, наприклад, у  банківських мережах. Усі абоненти такої мережі з'єднані з центральним комп'ютером (сервером) або з концентратором. Об'єднані між собою центральні комп'ютери мереж утворюють багатозіркову мережу.

У кільцевих мережах  абоненти з'єднані безпосередньо між собою, а не з центральним комп'ютером. Обладнання та експлуатація кільцевих мереж коштує дешевше. Такий спосіб використовують, наприклад, в однорангових мережах в навчальних закладах. Він є менш надійний від попереднього, оскільки пошкодження чи від'єднання кабелю веде до зупинки функціонування мережі.

Одноканальний (магістральний) спосіб об'єднання абонента використовують з метою економії витрат на дорогі лінії зв'язку. Тут усі абоненти приєднані через комутатори до одного каналу зв'язку, який називається каналом (магістраллю, шиною).

Роботу в локальних мережах забезпечують операційні систе­ми Windows, Unix i Linux.

5. Глобальна мережа Інтернет. Дослівний переклад слова internet — об'єднання декількох локальних мереж. Але це слово означає не просто глобальну мережу, а об'єднання тисяч локальних мереж з мільйонами комп'ютерів на базі стандартного протоколу передачі даних TCP/IP. Інтернет — це мережа між мереж (мережа мереж).

Історія мережі така. У 1969 р. міністерство оборони США розпочало роботу над проектом такого об'єднання комп'ютерів у мережу, щоб у разі війни чи стихійного лиха вихід з ладу частини мережі не завадив функціонуванню решти мережі.

Роботи були успішно завершені створенням протоколу TCP/IP. Проект перестав бути суто військовим, а став загальним над­банням людства. Сьогодні Інтернет використовують не лише у військових потребах, але й в комерційних (наприклад, торговельні орга­нізації, банки), освітніх (школи та університети), власних (пересилання листів, доступ до інформації на серверах).

Отже, Інтернет — це глобальна комп'ютерна мережа, яка об'єднує велику кількість локальних мереж, а водночас — міль­йони комп'ютерів на планеті з метою обміну даними і доступу до спільних інформаційних ресурсів. Принципи Інтернету засто­совують у локальних мережах. Такі локальні мережі тепер нази­ваються Інтранет.

Функціонування Інтернету охоплює декілька інформаційних технологій (служб, сервісів), серед яких найважливіші такі:

♦  електронна пошта e-mail;

♦  універсальна система доступу до гіпертекстової інформації
на Web-серверах у просторі World Wide Web (WWW);

♦  система передавання файлів FTP;

♦            сучасні системи спілкування (SKYPE, VIBER, WhatsApp, Slack, Google Hangups).

6.   Протоколи мереж. Сукупність правил і принципів, згід­но з якими функціонує конкретна локальна мережа, називається мережевим протоколом. Є різні мережеві протоколи. Поши­реним є протокол TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet
Protocol). Він підтримує пересилання інформації однаковими порціями, які називаються пакетами. Крім даних, пакет містить адреси отримувача, відправника і порядковий номер паке­та, що йде за ним. Якщо пакет заадресований деякій станції, він повертає до неї, інакше — йде далі. Такі робочі станції працюють за принципом цілодобового включення, щоб не пропустити свого пакета. Пакет може прийти до пункту призначення різними шляхами. Для автоматичного обирання шляху й для забезпечення
правильного пересилання пакетів у мережі слугують такі пристрої, як комутатори (hub),  маршрутизатори (router), та концентратори (switch).

7.   Ідентифікація комп'ютерів у мережі. Основою прото­колу TCP/IP є стандартизована адреса сервера, яка називається IP-адресою, наприклад, 192.206.30.45 (числа від 0 до 255, бо на кожне число виділяється 1 байт)— IP-адреса сервера Національного університету «Львівська політехніка». Також використовуються IP-адреси 6-ої версії (складаються з п’яти двобайтових чисел, розділених двокрапкою :). IP-адреси надає серверам інформаційний центр InterNIC (США). Така адреса зручна для ідентифікації комп'ютера, і саме вона забезпечує проходження пакетів від відправника до адресата, використовуючи такий принцип: пакет пересилається від одного сервера до іншого, який є ближче до адресата. Однак така адреса незручна для користувача. Тому кожній IP-адресі поставили у відповідність систему імен, наприклад, ім'я сервера у Львівській політехніці — polynet.lviv.ua. Така адреса називається доменною адресою (DNS — Domain Name Server-сервер доменних імен). З назви випливає, що сервер розміщений в Україні та власне у Львові. Останні два сим­воли у назві описують країну, наприклад, ua — Ukraine, uk — United Kingdom, ca — Canada. Відповідність між доменною адресою та IP-адресою автоматично визначає DNS-сервер.

8. Адресація інформаційних ресурсів в Інтернеті. Інфор­мацію, що розташовується у файлах на серверах мережі, називають інформаційним ресурсом. Інформаційний ресурс в Інтернеті однозначно відшукують за уніфікованою адресою ресурсу (URL), яка має такий загальний вигляд:

<назва протоколу в інформаційному просторі>://<назва сер-вера>/<назва каталогу>/<назва підкаталогу>/<назва файлу>

Назви протоколів і типи основних інформаційних просторів такі:

Назва протоколу                                            Тип простору

http                                                                   WWW-простір;

ftp                                                                     FTP-простір;

smtp                                                                 користування е-mail

Наприклад, виконавши команду http://www.yahoo.com/sport, можна отримати доступ до каталогу sport зі спортивною інфор­мацією на сервері Yahoo.

ПОШУК ІНФОРМАЦІЇ В ІНТЕРНЕТІ

9. Служба перегляду гіпертекстових сторінок World Wide Web — WWW. Назва інформаційного простору (служби Інтернету) World Wide Web дослівно перекладається як «все­світня павутина». За допомогою мережі Інтернет і WWW сту­денти з Києва чи Львова можуть не лише листуватися зі своїми закордонними однолітками, але й отримувати доступ до до­відкової інформації, яка є на серверах у бібліотеці Конгресу США, в університетах Токіо, Нью-Йорка. Для цього треба знати адресу сервера з потрібною інформацією в інформаційному просторі WWW. Такий сервер називається Web-сервером. На­приклад, за адресою http://www.intel.com можна отримати дані про фірму Intel, а за адресою http://www.nba.com — результати баскетбольних ігор НБА. Тут http — назва команди (назва і протоколу) звертання до сервера. Загальний вигляд команди такий (деколи можна не зазначати назву протоколу http://):

http://<Haзвa сервера>/<шлях до файлу>/<назва файлу>

10. Поняття про гіпертекстовий документ. За допомогою мережі популярні ілюстровані комп'ютерні журнали, книги, каталоги, довідники, навчальні посібники, статті можна переглядати на екрані дисплея безпосередньо в шкільному комп'ютерному класі. Документ, що міститься на Web-сервері, називається гіпертекстовою сторінкою (Web-сторінкою). Одна тема може висвітлюватися на багатьох сторінках. Від однієї  сторінки до іншої можна переходити за допомогою гіпер текстових посилань.

Гіпертекст — це текст, що містить гіпертекстові посилання на інформаційні ресурси, які можуть розміщатися в різних файлах на різних серверах.

Гіпертекст створюють або автоматично методом перетворення звичайного тексту на гіпертекст (це можна робити навіть у програмі MS Word), або вручну засобами мови HTML.

Гіпертекстове посилання — це підкреслений і виокрем­лений іншим кольором текст у документі, картинка чи інший елемент, клацнувши на якому мишею, відкривають деякий інший текстовий, звуковий чи відеофайл.

Клацаючи мишею на посиланнях, можна викликати на екран сторінку за сторінкою деякої спорідненої теми, навіть якщо сторінки (тобто відповідні файли з розширенням htm, html чи іншим) розміщені на серверах у різних кінцях світу.

Отже, WWW-технологія забезпечує роботу з гіпертекстовою інформацією і мультимедійною формою її подання: текстом, звуком, графікою, відеозображенням.

11. Програми-броузери. Пошук інформації на Web-сер­верах. Принципи навігації. Пошукові системи.

- Для доступу до інформації на Web-серверах потрібно мати загальний доступ до Інтернету, який є платним і надається місцевим провайдером мережі (Укртелеком, Воля, Вега).

- Також потрібно мати програмне забезпечення: програми для перегляду інформації, які називаються браузерами чи огля­дачами: Internet Explorer, Mozilla FireFox, Chrom, Opera, Safary.

- По­трібно знати точну адресу сервера чи конкретного файлу або хоча би мати уявлення, що шукати, оскільки сучасні браузери дають змогу знайти потрібну сторінку за темами і ключовими сло­вами. Наприклад, щоб дізнатися, якою буде погода завтра у Львові чи Києві, достатньо знати два слова: погода і назва міста. Щоб дізнатися про результати ігор або які плани у «Динамо» чи у «Дніпра», також достатньо двох ключових слів: футбол і назва клубу. Отже, основний принцип пошуку інформації на Web-серверах полягає у використанні ключових слів і назв відповідних тем.

Інформація, яка цікавить багатьох, структурована на сер­верах за темами і підтемами. Назви тем і підтем є гіперпосиланнями, клацнувши на які відкривається наступна сторінка. Для пошуку інформаційних ресурсів за темами є спеціальні пошу­кові системи — Google (www.google.com), Yahoo (www.yahoo.com), Мета (www.meta.ua), Rambler (www.rambler.ru) та інші.